Мене звати Бучинська Дарія Анатоліївна. Народилася я холодного зимового ранку 23 січня 1999 року, і відтоді терпіти не можу холод. Не зовсім пам'ятаю, як я росла, але мені говорили, що була я досить допитливою і навіть напам'ять знала всі дитячі книжки, які тільки в мене були (вже не кажу про те, що точно знала, де яке слово на сторінці записано). Часто демонстративно брала будь-яку книгу в руки і сідала перед гостями, вголос розповідаючи книгу, але роблячи вигляд, що дійсно вмію читати у два з половиною роки. Звичайно, читати я ще не вміла, зате акторські таланти були (чого не скажеш зараз).

Згодом народилася сестра, яка молодша від мене на три роки. Ім'я давала їй я, на диво досить нормальне для трьох років – Аліна. Пам'ятаю, як намагалася їй докинути до вікна четверного поверху пологового будинку стаканчик з йогуртом, ясно, що закінчилося це провалом.

А потім наші батьки розлучилися. Не пам'ятаю, якого дня, як, коли, але я просто перестала бачити тата вдома. Та й взагалі батька за весь цей час я бачила разів п'ять, враховуючи те, що живе він приблизно у двадцятьох хвилинах від нас. З того часу нас було троє – я, сестра Аліна та мама Ольга. І дитинство в мене було дійсно щасливе.

Не так давно в сім'ї з'явилася людина, яка замінила мені батька. І згодом у мами та Дмитра народилася дитина, яка стала мені братиком. З ним у нас різниця сімнадцять років. Із Марком не засумуєш – завжди щось вигадає або скаже, що потім згадуєш зі сміхом. Йому вже два з половиною, і хороша я в нього до того часу, поки йому щось від мене потрібно, або декілька хвилин після того, як дам йому щось смачне.

2005 року я пішла в перший клас Іванівської загальноосвітньої школи. І почалися чотири роки гарного навчання та досягнень у вигляді похвальних листів. З п'ятого класу моє навчання стало дещо гіршим, бо з'явилися предмети, які були незбагненними для мого гуманітарного мозку. Однак навчалася я добре, а в класі – найкраще. Одинадцять років я навчалася з одними й тими ж людьми, були подруги й друзі, але найкращих не було, хоча на той час я так не думала. Таке розумієш тільки з роками – те, що в десять здається чудовим, у двадцять не має сенсу (окрім диснеївських мультфільмів, звичайно).

У травні 2016 року в школі відбувся останній для мого класу дзвоник та випускний вечір. Готувалися ми довго: вивчали рухи на флешмоб, який ставила я, бо певний час займалася сучасними танцями, вчили вальс, пісні, слова, а пройшло все за одну мить. Школу покидала з ностальгією, сумом, але якимось полегшенням.

Відразу знала, що майбутня моя професія повинна мати зв'язок із літературою. Тому зі всього списку спеціальностей філологія імпонувала мені найбільше. Вже з осені я стала студенткою Житомирського державного університету імені Івана Франка факультету філології та журналістики. А спеціальність – філолог української мови та літератури. Парадокс лише в тому, що я завжди надавала перевагу зарубіжній літературі. Хоча, вже за три роки навчання, пізнала деяких надзвичайно чудових письменників України, які увійшли до мого списку фаворитів. Шкільна програма дійсно «ніяка», бо не знайомить дітей з хорошими, а головне цікавими здобутками української літератури (та й програма зарубіжної також потребує гарного редагування).

Книги мені завжди подобалися. А дійсно захопили мене влітку перед восьмим класом, коли я прочитала твір Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». З того часу моя домашня бібліотека й почала формуватися. «Привид опери» Гастона Леру, «Великий Гетсбі» Френсіса Фіцджеральда, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда – книги, які першими з'явилися на полиці. Зараз їх біля шістдесяти. Правильно зауважила Джоан Роулінг: «Якщо ти не любиш читати, ти просто ще не знайшов потрібну книгу». На цей момент я перечитую свою улюблену «Над прірвою у житі» Девіда Дж. Селінджера, яку я вже встигла розібрати на купу цитат.

Фільми, як частина творчості та уяви, також займають певне місце у моєму житті. Перевагу надаю екранізаціям книг, які вже прочитала, та стрічкам, над якими потрібно задумуватися (переважно драми та детективи). Безмежно люблю всесвіт Гаррі Поттера, можна сказати, що я, у певному сенсі, знавець у будь-якому питанні, щодо будь-якого героя серії фільмів та книг.

Люблю писати сама. Пишу й вірші, але перевагу надаю прозі. Ці «здобутки» нікому не показую із знайомих, бо ніяково. Однак дечим ділюсь на спеціально створених сайтах, де отримую відгуки. Зовсім негативних поки не було, але певні зауваження мали місце. Щодо творчості, критику в мережах сприймаю добре, це допомагає бачити помилки, виправляти їх та, як кажуть, «прокачати письменницький скіл», що не скажеш про критику в житті. Я, як говорив Шерлок, «високорозвинений соціопат». Мені завжди важко заговорити та розмовляти з людьми, веселою мене точно не назвеш.

Ну, а про плани на майбутнє?.. Всьому свій час.

Я, Даскалюк Марія Григорівна, народилася 5 жовтня 1999 року в місті Андрушівка Житомирської області. Мама – Даскалюк Неля Львівна 1961 року народження, брат – Даскалюк Микола Григорович 1984 року.

Навчалася в Андрушівській загальноосвітній школі №1. Закінчивши школу в 2016 році, вступила до університету імені Івана Франка на філологічний факультет, спеціальність «філологія, українська мова і література», зараз навчаюся на 3 курсі .

Моє хобі –- це вироби з бісеру. Люблю читати книги, танці та займатися спортом. За характером – спокійна, чуйна, енергійна, допоможу в тяжку хвилину.

Я, Козачинська Анастасія Сергіївна, народилася 02.03.1999 року в місті Первомайськ Миколаївської області, українка.

У 2005 році вступила до першого класу в Первомайську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 16 імені Героя Радянського Союзу Я. М. Лобова.

У 2016 році закінчила 11 класів Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 імені Героя Радянського Союзу Я. М. Лобова.

У 2016 році вступила на філологічний факультет ЖДУ ім. Івана Франка.

Майбутня спеціальність: «Філолог, українська мова та література».

Мої найближчі родичі:

Батько – Козачинський Сергій Анатолійович, народився 21.01.1962 року. Народився в місті Первомайськ Миколаївської області. Працює водієм.

Мати – Козачинська Лариса Анатоліївна, народилася 03.01.1967 року. Народилася в селі Бандурка, Первомайського району, Миколаївської області. Працює старшою медсестрою ПЦМБЛ.

Брат – Макеєв Дмитро Олександрович, народився 15.06.1989 року. Народився в м. Первомайськ Миколаївської області.

Я – спокійна, пунктуальна, дуже люблю співати та танцювати.

Двадцять років тому мешканцям села Гориця Славутського району Хмельницької області Катерині та Анатолію, напевно, було сумно жити. Захотілося їм трішки щастя в їх будинок. Одного літнього дня року 1999 з'явилося на світ маленьке (ну, не зовсім маленьке майже 5-ти кілограмове) диво з зеленими очима та рум'яними щічками. Чоловік з жінкою були дуже щасливі, це в них була вже третя дівчинка (дві старші – Світлана і Галина). Коли виповнилось 6 років, Їй кожного дня довелось ходити до одного будиночку, де було також багато дітей. Це була школа. І почалася для неї мука-наука. Правда, лише спочатку, потім наука стала цікавою. Та це було недовго, бо на 17 році юного життя дівчинці довелося покинути вже рідні стіни дому та школи.

Попереду дівчинку чекав новий шлях з іншими життєвими випробуваннями. Дорослі назвали це здобуттям вищої освіти. 1 серпня 2016 року Вона подала документи до Житомирського державного університету імені Івана Франка. Оскільки ця дівчинка любила творити та витворяти, Вона обрала таку спеціальність, як філологія. І, як виявилося, здобуті нею знання в цій галузі, вона зможе використати не лише для себе, а й розповісти багато чого цікавого пізніше іншим дітям. Отож, Вона щаслива. Здавалося б. Та життя в місті виявилося не таким-то простим та легким, як вдома, під затишним батьківським крилом.

На третьому році життя в місті перед дівчинкою постало питання грошей, за які можна придбати все, що бажаєш. Тому Вона вирішила влаштуватися на роботу, не буде ж вона у батьків спонсорську допомогу отримувати. Дуже багато людей у свої студентські роки працювали офіціантами, і ця дівчинка не стала винятком. 13 червня 2018 року перед нею відкрилися двері гриль-пабу «Плезентвіль». Вона там працює вже майже рік. Їй дуже важко було поєднувати навчання з робою, але вона справлялася.

Отож, з Божою допомогою вона закінчить університет, далі ж потрібно йти, діток навчати тому, що сама вже знає (а вона вже таки трохи знає), та й гривеники треба заробляти.

Для дівчинки завжди найвищими цінностями були доброзичливість, свобода, любов, сім'я і саме життя. Є й інші. Та для кожного вони свої. Катерина Олексіївна та Анатолій Петрович, батьки дівчинки, з дитинства прищеплювали їй ці поняття, тому вони для неї є найбільшим ідеалом.

Потрібно ще сказати, що в неї є ще й улюблений письменник, хоча ні, поетеса – Ліна Костенко.

Говорити-балакати про це все можна довго, та я думаю: мені вже час закінчувати мою автобіографію. Такий от, дещо незвичний, огляд мого життя за двадцять років.

Не для кого не є загадкою те, що це автобіографія студентки 35 групи Кундик Валентини Анатоліївни.

Мене звати Мельникова Тетяна, навчаюся у ЖДУ імені І.Франка на філологічному факультеті.

Я – творча та амбіційна, намагаюся взяти від життя все найкраще та побачити красу там, де вона нікому не помітна. Я не роблю висновків, не знаючи людини. У мене немає ворогів, я є в них. У мене є своя думка, від якої не відмовляюся. У мене є принципи, яких дотримуюся.

Якщо відпускаю, це не означає, що втрачаю. Не намагаюся подобатися всім. Я така, яка є, хочете ви цього чи ні.

Мене звуть Влада, мені 20 років. Я живу в невеликому, але дуже гарному містечку, у якому є багато визначних пам'яток. За натурою – оптимістка, намагаюся переконати всіх, що все буде добре. До навчання я ставлюся відповідально, тому, що розумію, що у XXI столітті успішною може бути лише освічена людина. Я - добра, не заздрісна, не лицемірна. Іноді буваю уперта, іноді занадто наполеглива. Ідеальних людей не буває, і у мене, звичайно, теж є недоліки. Я – трішечки бунтарка. За цією межею свого характеру мені потрібно стежити особливо.

Якщо треба – я обов'язково допоможу другу. Я – людина не замкнута, відкрита для людей. Мені подобається бути в колективі, спілкуватися з людьми. Я легко знайомлюся з новими людьми, до них придивляюся, намагаюся щось почерпнути для себе.

Люблю подумати та помріяти без зайвого клопоту. Не люблю робити щось задля "показухи", поспішати, метушитися.

Ось така я. Звичайна студентка, зі звичайними поглядами на життя. Мені дуже хочеться прожити досить веселе й різноманітне життя, щоб було, що згадати й більше про себе розповісти. Зараз у мене в планах закінчити університет і бути дипломованим філологом. Я все зроблю, щоб моя родина мною пишалася.

Я, Якушко Анна Геннадіївна, 11 листопада 1998 року народження, народилася в селі Демидів, Київської області, Вишгородського району. У 2005 році вступила до Демидівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Зростала допитливою дівчинкою, хотіла пізнати світ. Народилася в прекрасній сім'ї: тато Геннадій, мама Лідія завжди хотіли найкращого майбутнього для своєї дитини. Тому мама віддала мене на бальні танці, на які я проходила 3 роки, після чого вирішила займатися волейболом. У школі навчалася на відмінно, отримувала нагороди та подяки з різних навчальних дисциплін.

Закінчивши 11 клас, вирішила навчатися в медичному університеті, бо мала велику тягу та гарний потенціал до медичної справи, але в останній момент змінила свій вибір та вступила на філологічний факультет. В університеті Івана Франка захопилася вивченням літератури, у вільний час читаю зарубіжні книжки. Це був мій перший маленький крок у самостійне життя.

Закінчивши перший курс філологічного факультету, вирішила спробувати себе в роботі з клієнтами, тому пішла на роботу в колл-центр. Отримую велике задоволення від того, що встигаю навчатися, працювати, розвиватися, читати художню літературу, приділяти увагу своїй коханій половинці. У подальшому планую закінчити успішно бакалаврат, вступити на магістратуру та зв'язувати надалі своє життя з філологією.

Я, Ящук Алла Сергіївна, народилася 16 квітня 1999 року в селі Андріяшівка, Бердичівського району, Житомирської області.

У 2005 році пішла до першого класу Андріяшівської ЗОШ I ступеня, а у 2009 – в п'ятий клас Райгородоцької школи I-III ступенів ім. Героя Радянського Союзу В. К. Олійника. У 2016 році вступила до ННІ філології та журналістики Житомирського державного університету ім. Івана Франка на спеціальність «філологія, українська мова і література».

За характером – спокійна й наполеглива. Дуже люблю читати книги.